Хозяюшкє на замєтку. Як я вклеював фотку у паспорт

17.01.2007

День перший
Надійшов цей час, мені стало 25. Потрібно вклеїти фотку у паспорт. Чотири місяці наважувався, нарешті зібрався. Встав зранку, поїхав на Іскру. Звідти 10 хв ходу – ОВІР. Приходжу. Занюханий під’їзд занюханого готелю Сихів. Невнятні стрілки ведуть до ліфту. Дев’ятий поверх – ОВІР. До ліфту стоїть черга. Середній вік черги – 60 років. Усім потрібні закордонні паспорти. У повітрі легкий сморід немитих тіл і дух безнадії. Пропускаю два ліфти, їду третім нагору. Хвилин п’ять чекаю біля віконечка. Слава Богу, закордонні паспорти окремо. Віконечко по периметру обклеєне коротенькими записочами – четвер операційний день. Понеділок, середа 15.00 – 17.00 робота з документацією. І таких мільйон. Кожна з них – потенційний привіт послати потенційного клієнта подалі із його замовленням.
Поза полем зору із віконечка чути стукання письмової машинки. Люди перед віконечком говорять:
- Шо вона собі думає, в неї робочий день, а людей не приймає!
- То влада винувата!
- Та вони собі вже зовсім там голову втратили! Ми тут стоїмо, а вони там сидять!
Стою, вислуховую усі ці змістовні зауваження. Нарешті на бурчання населення випливає примадонна – працівниця овіру. Молода, блондинка. Колись приваблива, зараз розповніла, із злим виразом на обличчі.
- Що тут у вас?
- Та фотку хочу у паспорт вклеїти
- Квитанція є?
- Нема
- Ось, оплатите, приходьте.
Дає мені квитанцію на 15 грн. Оплачувати квитанцію слід у Ощадному банку. Сьогодні 16 число. Людям прийшли квитанції на оплату комунальних послуг із останнім терміном 20. Так-так-так.
Іду в Ощадний банк. Найближча філія – на Іскрі, звідки я щойно прийшов. Приходжу. Там ще гірше. Все приміщення забите пенсіонерами, які принесли гроші за комунальні послуги, або прийшли за пенсією. Всі вони організовані у довжелезну чергу із двома перегинами. Чергою командують пенсіонери із суворими обличчями.
- Куди ви претеся, молодий чоловіче? От чергу вистоїте, тоді і до віконечка можна буде! – каже мені старший панок у брудній куртці.
З сумом дивлюсь на чергу, вирішую прийти завтра. Їду на роботу.
День другий
Зранку вирішив таки оплатити ту квитанцію. Приїхав знову у Ощадбанк, став у чергу. Чергу тепер організовують інші пенсіонери, але залізний погляд і строгий контроль залишаєтсья на місці. За мною стає молода дівчина, за нею – хитрувата бабуська. Заходить старший чоловік у порепаній шкіряній куртці. Чоловік спочатку проходить напряму до віконечка. Інший широкоплечий дідок, у світлій куртці, тут же ставить його на місце:
- Що ти до віконечка йдеш? Ти чергу відстояв? А черга о-о-о-н вона, там, займай, відстій годину, тоді і до віконечка можна.
Черга схвально загуділа. Усі про себе мурмочуть про наглих, які прутсья без черги. Чоловік у шкірянці пристроюється за бабуською. У нього такий самий, як і у бабуськи хижий погляд – як би так прослизнути, щоб усіх намахати. Але широкоплечий дідок у світлій куртці на сторожі. Він знає, хто за ким стоїть і де чиє місце. Всі решту його підтримують. Хижувата бабця тим часом відтерла дівчину, яка стояла за мною і плавно пристроюєтсья біля мене. За нею паровозиком тиснеться мужчина у шкірянці. Погляд у нього зосереджено-бездумний.
Проходить п’ятнадцять хвилин, достоююсь до своєї черги. Протягом цього часу помічаю кілька цікавих типажів. Мужеподібна жіночка із густим басом, сивим волоссям і великою пижиковою шапкою на голові довго вичитує квитанцію, яку їй дав оператор. У кулаці тримає 100 гривневу купюру. Пропонує здавати гроші наступному клієнтові. Жіночка – оператор, молода красива дівчина із втомленими очима сердито каже, що поки бабуська їй не дасть грошей, вона наступного клієнта прийняти не може. Бабуська – ні в зуб ногою.
- Я маю прочитати, за що плачу і під чим підписуюсь.
Довго читає. Нарешті, дає 100 грн.
- З вас ще дві гривні за послуги!
- Які дві гривні! Шкуру деруть! Я тут стояла, я працювала сорок років, а ви з мене 2 гривні! Дожилися! На тобі твої гривні, на!- Далі бабуська у пижиковій шапці щось невнятно бурчить. Іде.
Дует хижа бабуська + мужчинка у шкірянці уже обійшов мене збоку і стоїть біля віконечка. Простягаю руку – моя черга, нікого не пущу! Звільняється бокове віконечко. Туди як коршун кидається хижа бабуська. Обличчя щасливе, вона таки намахала тих, молодих. Дідок у світлій куртці вже заплатив своє і пішов, тому немає кому ставити її на місце. Я спочатку хотів їй щось сказати, але потім вирішив не псувати невинне задоволення старшій жінці.
Нарешті. Заплатив. Дав 15 грн. Нашкрябав корявим поч
ерком на квитанції своє прізвище і адресу. Дав гривню за послуги. Вийшов з цього пекла. Іду в ОВІР. Підозріло мало людей біля ліфта. Підіймаюсь. На віконечку написано – середа – не прийомний день. Підходжу до віконечка. Мнуся. Думаю. За віконечком чути стук письмової машинки. Витягаю 20 грн. Легенько стукаю у віконечко. За хвилину його відкриває білява примадонна. Погляд – вбивчий. Бачить 20 гривень і паспорт. Добріє.
- Чим можу вам допомогти? Що ж ви не прийшли в інший день?
Тримаю гроші, не відпускаю з рук. Поки в тебе гроші, в тебе і влада :).
- Та от, вчора не мав часу заплатити, а сьогодні заплатив, але бачте.
- Добре, я його у вас прийму. Прийдете у вівторок.
- Але мені потрібно швидко – фотку вклеїти. – Даю паспорт. Кобіта дивиться на фотку.
Я їй підштовхую гроші.
- Ну то сьогодні вже не буде – сьогодні ніхто нічого не підпише. Приходьте завтра до першої години. – Забирає гроші, акуратно вкладає у паспорт.
- Дякую, допобачення.
- До побачення. – Отримую добру посмішку приємної блондинки із лагідним поглядом.
Ну, прийду ще завтра, що то буде…